Скульптор з Рівненщини який створив "афганський тюльпан"

 

Він – автор багатьох скульптурних родзинок Острога, в тому числі і окрас Острозької академії. Однак скульптор Віктор Архіпов каже, що без дружини і соратника Ольги його твори б не народилися.  До речі, познайомились вони завдяки творчості. Сьогодні колишня військовослужбовець-контрактник – його берегиня в майстерні і вдома...  

 

У минулому році майже одночасно в місті з’явились дві креативні і знаменні роботи Віктора Вікторовича – пам’ятники воїнам- афганцям та першому студенту на території Острозької академії, де працює скульптор.

– Робота над цими 2 скульптурами тривала одночасно, – розповідає автор. – Проект пам’ятника афганцям робився саме для Острога і його замовником був голова міськрайонної спілки ветеранів Афганістану Володимир Гурніцький. Усі звикли бачити героїчну постать воїна-визволителя, але ця війна була особлива, тому  солдат  у чорному тюльпані сидить, а не стоїть. Я хотів передати образ людини, якій смерть дивилася в очі. Його героїзм – у  спокійній впевненості.

На відкритті пам‘ятника, який став історичною окрасою міста і за який автор був нагороджений медаллю "За благодійність",  був присутній Сергій Червонописький, Голова Української спілки ветеранів Афганістану. Тому Віктору Архіпову замовили аналогічний  пам’ятник  у місто Шумськ, він є і співавтором пам’ятника-тюльпану і в Шепетівці. 

Ініціатором створення пам’ятника першому студенту був ректор академії Ігор Пасічник. Такої роботи навіть при колишньому Союзі ніде не було і Віктору Вікторовичу  було надзвичайно приємно втілювати ідею Героя України. Адже таку роботу він замовити і в Рівному, і в Києві.

На відкритті був присутній міністр освіти Дмитро Табачник, автор був нагороджений премією, але за його словами найголовнішою було довіра ректора і змога працювати над втіленням ідеї Ігоря Демидовича.

Віктор Вікторович наголошує, що в роботі йому дуже допомагають знання з психології – передача жестами, виразом обличчя, символами  психологічного стану скульптурного героя. До речі, після  навчання в Кримському вищому художньому училищі, він через багато років здобув вищу освіту з психології саме в Острозькій академії.

– Ось я підготував на художню раду 6 метровок ( макети майбутніх скульптур), серед яких і Мілетій Смотрицький  - людина, яка в солідному віці поміняла віру, – показує роботу скульптор. – Цю його особливість я намагався передати тим, що він закрився від усіх, тримає в руках книгу, яка очевидно спонукала до такого кроку.

Співрозмовник розповідає, що скульпутура – це мистецтво, яке потребує багато вмінь. Це і зварювальні, слюсарні, столярні роботи і новітні технології як з памятником студенту. А починається все з ескізу, який стає метровкою – зменшеною копією майбутньої скульптури.

– Дуже важко фізично працювати з  глиною, замочувати її, місити, це потребує сильного навантаження на руки, – продовжує майстер. – Тому мені іноді соромно просити дружину про допомогу  в цій нежіночій роботі. Але без неї, без її підтримки я б сам не зробив цього. Ольга – мій соратник і права рука.

Жіночий дух,  затишок  і справді панують у їхній майстерні, яку прикрашають різноманітні роботи Ольги. За щоб вона не взялась – їй все вдається, але найбільше жінка любить шити і в’язати, створювати подарунки своїми руками. Тож не дивно, що подружжя познайомилось завдяки творчості. Ольга народилася в Орську, в нижньому Уралі, звідки до речі родом батько Віктора. Працювала віськовослужбовцем за контрактом. Щороку вона приїжджала в гості до подруги в Острог. Ось тут,  в пошуках  фарби вони і познайомились.

– Я одразу відчув споріднену душу, друга. А ще Ольга дворянка з графського роду. Інтелігентність, порядок, мудрість, розважливість  у неї в крові. Тому вирішив в наступний приїзд Ольги покликати її заміж, – згадує Віктор Вікторович. – Одразу в трьох храмах я домовився про вінчання,  коли вона приїхала, буквально ошарашив її пропозицією і вона погодилась. В Нетішині купили обручки, костюм і обвінчались. Це було в 2007 році. З розписом було значно складніше, оскільки вона - громадянка Росії.

Ось так колишня військова стала займатись тим, що подобалось і вдавалось її з дитинства, як і чоловіку. При цьому подружжя вважає, що на мистецтві  не можна заробляти і з радістю робить подарунки знайомим.

– Ось цей дружній шарж-скульптура Руслана Аушева незабаром поїде в Інгушетію, як дарунок герою, – продовжує Віктор Вікторович. – Нам часто дякують і дивуються, що ми не беремо гроші за свої роботи, навчання учнів, бо коли матеріальне – на першому місці, це вже ремісництво. А мистецтво – це вид проповіді і нам приємно проповідувати красу.

Коментарі

Додати новий коментар

CAPTCHA
Захист від спаму
Фото Капча
Введіть символи з картинки.