Як жилось євреям у Рівному за радянської влади

Плин десятиліть, що пролягли поміж сучасністю і приголомшуючими 1930-ми – початком 1940-х років, спонукає по-особливому вдивлятися в минуле. Перекроювання карти Європи, а отже – зміна кордонів, «трансфер» населення – як тих, хто виявляв високу політичну свідомість, так і більшості – мільйонів, котрі прагнули "банального" щастя – спонукають спробу уявити той світ, який характеризувався співжиттям у волинських містах представників різних націй і віросповідань. Яким був би соціокультурний світ Волині, якби не сталінська «радянізація», Друга світова війна загалом? Якими б були сьогодні наші волинські міста й містечка?

Чи зберегли б вони свою етнічну та релігійну мозаїчність? Чи було б чути на вулицях міст розмаїття мов: української, польської, єврейської? Чи існували б досі один поруч з одним віросповідні храми православних, католиків, юдеїв?

Не знаю відповіді на ці питання… Знаю інше: той багатий світ мовного, світоглядного багатоголосся зник. Його не існує вже понад півстоліття. Чи то лише півстоліття?

А початок зникненню простору, де пліч-о-пліч жили українці, поляки, євреї поклав зловісний «золотий вересень». За цим евфемізмом радянської пропагандистської машини – брутальне загарбання Радянським Союзом тих теренів, які за тодішнім міжнародним правом належали Другій Речі Посполитій.

Соціокультурний простір міст у той час заповнювалися передусім євреї. Саме вони в час володарювання Другої Речі Посполитої складали найбільшу кількість мешканців «мегаполісів» Волині. Їхня доля в короткочассі поміж 17 вересня 1939 р. і початком Другої світової війни є одним із ракурсів тих трансформацій, через які довелося пройти волинянам за ці два роки…

Головна синагога Рівного. Нині спортивна школа "Авангард" (вулиця Шкільна)

Наприкінці 1930-х рр. євреї Волині ставилися до Польщі неоднозначно. Попри те, що в ній зростав антисемітизм, більшість з них залишалися патріотами. Того дня, коли Німеччина атакувала польську державу чимало євреїв Волині публічно заявляли про те, що всіма силами сприятимуть захисту вітчизни. В деяких містечках краю, як то у Дубно, вони, поруч із поляками й українцями, добровольцями зголошувалися до військової служби.

Як невдовзі з’ясувалося, частина євреїв (головно комуністів) вітатиме становлення на Волині радянської влади. Тим часом для більшості представників цієї національної меншини, які були далекими від симпатій до комуністичного режиму, визначальним у ставленні до подій вересня 1939 р. виявилося усвідомлення загрози подальшої експансії Німеччини в Європі. На фоні махрового антисемітизму третього Рейху інший тоталітарний режим (радянський), очевидно, виглядав меншим злом. Принаймні, він не загрожував обмеженням громадянських прав, переслідуванням на національному ґрунті й вигнанням з країни – реалії Німеччини другої половини 1930-х рр.

Це складне суспільне становище зумовило процес пристосування до нових суспільних реалій євреїв, як і представників інших націй, які засуджували акт агресії СРСР супроти Польщі, не сприймали здійснюваних ним змін у різних сферах суспільного життя на окупованих територіях змушені були, заради уникнення репресій, вдавати схвалення до дій нового режиму.

Єврейські діти у дитячому садку

Тим часом частина євреїв активно включилася в процес становлення нової влади. Так, 22 вересня 1939 р. щойно утворену робітничо-селянську міліцію у Рівному очолили капітан Сорокін та комуніст Герштейн. Серед членів Ровенського міського комітету КП(б)У, поруч із В. Бегмою, М. Андрущенко, В. Кушніренко та іншими, був і єврей Ф. Вайсман.

Становлення в Західній Україні тоталітарного режиму комуністичного зразка супроводжувалося ліквідацією багатопартійної системи. Подекуди, як це сталося з окремими єврейськими партіями, вони припиняли роботу з власної ініціативи в перші ж дні радянської окупації. Так, напр., учинили сіоністські організації на Волині, члени яких завдяки збереженню свободи слова в Польщі знали про ставлення радянської влади до політичної доктрини, яку вони сповідували.

Тим часом інші сподівалися досягти компромісу з новим режимом. З-поміж них – члени молодіжної організації «Гашомер-Гацаір». Її члени, які в жовтні 1939 р. з’їхалися до Рівного з багатьох міст колишньої Польщі, дискутували про питання стратегії організації в нових суспільно-політичних умовах. Їхні надії виявилися примарними. Тому організація продовжила діяльність у підпіллі. Її осередки у подальший час діяли в містечках Волинської області (Маневичах, Луцьку, Ковелі) та на Ровенщині – в Межиричах, Острозі, Рокитно. Керівництво «Гашомер-Гацаір» волинського краю перебувало в Рівному, де працював один з осередків організації.

Ліквідація громадянського суспільства супроводжувалася арештами лідерів не тільки партійних інституцій, а й громадських організацій. При цьому основний удар репресій НКВС спрямував супроти поляків. Їх не оминули й українці та євреї.

Заборона діяльності численних громадських інституцій, які структурувалися за національним принципом, культурно-просвітницьких організацій і навіть спортивних клубів завдала непоправної шкоди розвитку громадянського суспільства. Колишньому організаційному й ідейно-політичному розмаїттю нова влада протиставила класові цінності. Це й визначило характер перетворень у соціально-економічній сфері, які стали вагомою складовою процесу радянізації Західної України.

Єврейське кладовище у Рівному сьогодні

Основна тенденція змін у царині економіки визначалася націоналізацією промисловості. Перша її хвиля припала на листопад 1939 р. Протягом трьох наступних місяців лише в Рівному націоналізовано 176 виробничих об’єктів. Частина з них належала євреям. Серед націоналізований об’єктів Рівного – фабрика «Бергшлос», сушка плодів і овочів, власником якої був М. Пінес, фабрика валянок фірми «Фільц» – співвласність А. Меламеда, Д. Лівшиц та Ш. Горінгота. У державну власність перейшла й фабрика цукерок і повидла, яку введено до тресту «Укрплодовоч». У Рівному націоналізовано не тільки промислові підприємства, типографії, пекарні тощо, а й ресторани, готелі, аптеки. 

Агресивною була політика влади й щодо ремісників. У процесі «соціалістичного будівництва» їх позбавлено устаткування й примушено вступати в кооперативні інституції в якості їх рядових членів.

Жертвою економічних перетворень стали й купці. Їхню сферу діяльності зайняли державні торгівельні підприємства, чисельність яких у Ровенській області до осені 1940 р. перевищила 2,1 тис.

Пасивне спостереження за становленням нової влади – позиція, яку зайняло чимало волинян. Їхні настрої, а водночас, очевидно, і політичну позицію визначає популярна серед євреїв часів радянізації 1939–1941 рр. оповідка: «Нам винесли смертний вирок, однак милістю Божою його пом’якшено пожиттєвим ув’язненням».

Радянізація Західної України стала випробуванням для її мешканців, суперечила інтересам усіх народів, що проживали в цьому регіоні. Адже поляки втратили свою національну державу й опинилися в жорнах сталінських репресій. Їх зазнали й українці та євреї. Численні їхні партії й громадські організації припинили свою роботу. Громадянське суспільство, котре функціонувало в Польщі, зникло. Під тиском надв’язуваних владою класових цінностей суспільно-політичне життя в краю завмерло. Невдовзі волинян, як і мешканців Західної України загалом, чекало нове випробування: окупація регіону нацистською Німеччиною та її союзниками.

Максим Гон

Коментарі

Додати новий коментар

CAPTCHA
Захист від спаму
Фото Капча
Введіть символи з картинки.