Місця романтичних побачень рівнян у давнину

Які історичні перипетії не переживало б Рівне, яка влада не панувала б у місті, людські почуття ніхто не скасовував. Здавна в Рівному існували місця, куди на побачення приходили закохані. Щоправда, нині багато з цих колись романтичних куточків уже стали віртуальними, бо залишилися про них самі лише спогади.

Від улюбленого місця побачень — до кам'яних “джунглів”

Частина грабового лісу, висадженого у ХVIII столітті для власника міста князя Любомирського, яку він тривалий час використовував для полювань, на початку ХХ століття почала активно обживатися і забудовуватися. На початку ХІХ століття ділянку лісу власники міста віддали під кладовище, яке рівняни, як і ліс, назвали Грабником. Решта насаджень практично аж до початку ХХ століття так і залишалася лісом.

Вхід до парку імені Мостицького на Грабнику, 1935 рік

Оскільки тривалий час якихось інших насаджень поблизу Рівного не було, то грабовий ліс рівняни часто обирали як місце масових гулянь або ж утаємничених прогулянок. Улітку природна затишна улоговина так і вабила закохані пари до усамітнення у цій мальовничій місцині. Вона якнайкраще годилася для побачень та романтичних пікніків молоді - подалі від цікавих очей, у єдності з природою... Щоб призначити побачення на Грабнику, закоханим достатньо було власного бажання. А от на масові гуляння потрібно було питати дозволу князя Любомирського, оскільки ця земля належала йому. У документах міського архіву, датованих 1912 роком, згадується, як рівненська міська Дума “испрашевала разрешения князя Любомирскаго на устройство всенароднаго гулянья в роще “Грабник” з нагоди сторічного ювілею перемоги Росії над Наполеоном.

Забудова колишнього гаю Грабник, 30-і роки ХХ століття

У 30-і роки ХХ століття, коли Грабник уже став передмістям і був значною мірою забудований, на місці улоговини облаштували міський парк, назвавши його іменем польського президента Мостицького. У 50-і роки, за радянських часів, він став парком імені Хрущова. У 70-і парк прийшов у цілковите запустіння. Утім у його захаращених алеях полюбляли “крутити любов” студенти Рівненського педінституту, гуртожитки якого були поруч.

З часом алеї зі старими деревами, занедбаною сценою літнього театру та залишками гойдалок стали сприяти радше кримінальним проявам, аніж романтичним прогулянкам.

Вхід до парку імені Хрущова, 1952 рік

Жалюгідні залишки колись улюбленого парку ще збереглися між Палацом дітей та молоді і музичною школою №2. Тепер він перетворився на скупчення потворних бетонних конструкцій, які відлякують своїм виглядом тих, хто наважується ступити на територію парку. Кам’яні «джунглі», як назвали рівняни це місце, справляють гнітюче враження.

На побачення — до старого замку

Одним із найпопулярніших місцин, де у давнину полюбляли призначати побачення закохані рівняни, були руїни старовинного князівського палацу Любомирських. Як відомо, знаходився він поруч із теперішнім стадіоном “Авангард” і до наших днів не дожив.

Тут і далі, палац Любомирських на початку ХХ століття та біля нього

Руїни палацу, уособлюючи в собі залишки колишньої величі аристократичного роду, ще багато десятиліть після занепаду палацу приваблювали сюди не лише гостей міста, а й закохані пари. Загалом місцина поблизу старовинного палацу мала певний романтичний ореол. Цьому сприяли не лише величні руїни, а й мальовничі береги річки Усті, що протікала поруч. Різноманітні перекази та чутки про історію заснування замку та життя в ньому, що точилися серед рівнян, надавали цій місцині особливого колориту. Як розповідають старожили, хлопець, який висловив свою симпатію дівчині, мав обов'язково призначити побачення коханій біля руїн замку, на березі Усті, щоб там освідчитись.

Окрім любовних побачень, рівняни полюбляли й фотографуватися на згадку біля палацу. Сюди приводили й гостей міста, офіційні делегації та екскурсантів з інших міст. У багатьох рівненських родинах зберігаються листівки із зображеннями палацу, які надсилали своїм близьким і знайомими. Навіть пожежа 1927 року, після якої згорів дах і вигоріли внутрішні приміщення палацу, не відвернула рівнян від їхнього улюбленого місця відпочинку. Тут продовжували усамітнюватися закохані, сюди приходили просто на прогулянку, пограти у футбол та теніс. Тут традиційно розміщувалися шатра мандрівних цирків-шапіто.

Романтичні прогулянки у “Селянці” та “порнографічні” пісні у “Варшаві”

Серед місць, де полюбляли призначати побачення закохані пари у давнину, були й менш утаємничені — ресторани й бари, де працювали стаціонарні кабаре. Там можна було весело провести час, послухавши виступи місцевих і заїжджих співаків, потанцювати. Зосереджувалися вони в основному на центральній міській вулиці - Третього Травня (сучасна Соборна). Одним із найпопулярніших було кабаре в ресторані “Гротеск” (розташовувалося приблизно в місці, де нині сучасна "Злата Плаза"). Неподалік містився й ресторан “Варшава”. Щоправда, як пригадують старожили, зустрічалися у таких закладах не лише закохані пари, а й легковажні шукачі любовних пригод, що нерідко шкодило репутації цих закладів. Наприклад, у документах рівненської поліції, датованих 1923-м роком, що зберігаються у міському архіві, є рапорти і приписи поліції щодо ресторану “Варшава”.

Поліціянти, зокрема, вказували власникам, що їхній ресторан з першорозрядних закладів перетворився у забігайлівку, яких багато у передмісті,  де “артистки без запрошень підходять до гостей і, підігріті алкоголем, співають різних порнографічних пісень і сідають їм на коліна”.

Водночас ресторан “Варшава” на початку ХХ століття організовував цілком пристойні розваги і відпочинок у спацеровому (так називали місце у тогочасних документах, іншими словами, прогулянковому, - прим. авт. ) саду “Селянка”. Про це місце добре пам'ятають старожили, але мало знають сучасні рівняни. Якщо спроектувати на сучасне Рівне, то це квартал у глибині старої забудови між вулицями Драгоманова, Соборної, Чорновола, 16 Липня. Власне, орієнтиром може бути сучасна вулиця Некрасова. У 20-30-і роки минулого століття територію саду віддали під приватні садиби. На місці саду виникли три вулиці – Селянка І, Селянка ІІ та Селянка ІІІ. Нині на їх місці й пролягла вулиця Некрасова.

Власне сад “Селянка” свого часу був популярним місцем зустрічей рівнян. Щоправда, працював він лише теплої пори року. Тут відбувалися концерти, театральні виступи з програмами для дітей і дорослих. Неподалік саду знаходився бар з такою ж назвою, де можна було потанцювати під оркестр.

Ромео та Джульєтта по-рівненськи

Якщо добре покопатися у історії будь-якого міста, то не виключено, що можна буде віднайти таку собі місцеву історію Ромео та Джульєтти. Вочевидь, є такі і в минулому Рівного. Наприклад, в архівних документах та історичних дослідженнях можна знайти неодноразові згадки про романтичні стосунки дружини одного з власників міста Юзефа Любомирського Людвіки з відомим польським діячем минулого Тадеушом Костюшком.

Двоповерхова будівля праворуч з табличкою "Варшавская гостиница", у цьому ж будинку був і ресторан "Варшава", фото початку ХХ століття

У поліційних документах початку ХХ століття міститься чимало інформації про коханців, які накладали на себе руки через те, що не могли поєднатися з різних причин - чи то спротиву родини, чи через релігійні переконання. А найчастіше - через те, що не мали коштів, щоб бути разом. Вочевидь, однією з таких є історія 23-річної рівненської красуні Софії Соловей.

Поворот з вулиці Драгоманова на вулицю Некрасова, де колись був сад "Селянка"

Дівчина через нез’ясовані обставини застрелилася з револьвера свого коханого у тридцяті роки минулого століття. Припускають, що буцімто коханий, який був військовим, вирішив покинути її на догоду родині, яка була категорично проти їхнього шлюбу. Софію Соловей поховали на міському кладовищі Грабник. Монумент на могилі дівчини відносно добре зберігся й вражає своїм виглядом досі.

Пам'ятник на могилі Софії Соловей на кладовищі Грабник

Світлана Калько, спеціально для сайту "ВСЕ"

Коментарі

Додати новий коментар

CAPTCHA
Захист від спаму
Фото Капча
Введіть символи з картинки.