Від біоскопа до DVD, або Мандрівка в кіноминуле Рівного

Рівняни, які мешкали у місті на початку ХХ століття, мріяли про те, що через сто років у Рівному буде 14 кінотеатрів, про що писали тодішні міські газети. Вони й припустити не могли, що насолодитися диво-винаходом їхні нащадки зможуть не виходячи з дому, а кінотеатрів у Рівному буде аж... один. 

З архівних матеріалів та місцевих газет сторічної давнини можна дізнатися чимало цікавого про життя міста. Зокрема й про кіноминуле Рівного, у якому кінематограф обіймав одне з чільних місць. На початку 20-х років минулого століття у Рівному діяло 5 кінотеатрів, однак рівняни вважали, що цього замало. Відтак, доносили свої побажання щодо збільшення кількості кінотеатрів до влади через місцеву пресу. Про це зокрема писала газета "Ехо Рувенське". 

Першою була Одеса

Батьками кінематографа досі вважають французьких братів Луї-Жана й Огюста Люмьєр, які 28 грудня 1895 року в “Гранд-кафе” на бульварі Капуцинів у Парижі показали публіці перші кінострічки, згодом запатентувавши апарат для знімання та проекції “рухомих фотографій”. Назвали його кінематографом — записувачем руху. Проте... Виявляється, за два роки до цього двоє одеситів уже знімали і показували фільми. У листопаді 1893-го в готелі “Франція” в Одесі містяни побачили винахід Йосипа Тимченка і Михайла Фрейденберга  - однохвилинні фільми “Копьеметатели” та “Скачущие всадники”. Щоправда, тоді винахідники цим зовсім не вразили мешканців Південної Пальміри, й самі не зрозумівши, яке диво створили. Лише у 1894 році, продемонструвавши свій винахід у Москві перед учасниками Всеросійського з'їзду лікарів, почули перші захоплені відгуки. Однак одеситам, на відміну від передбачливих французів, й на гадку не спало запатентувати винахід. У 1924 році Йосип Тимченко помер, а апарат, винайдений ним, і досі зберігається у Московському політехнічному музеї.       

Спочатку був біоскоп

Відомості про перші кінотеатри у Рівному вдалося віднайти в архівних документах міської думи 1909 року. Постанова думи щодо облаштування  та утримання театрів-кінематографів регулювала їх діяльність — від розмірів зали та апаратної, порядку розташування і розмірів стільців до наявності протипожежних пристроїв, телефону тощо. Перші кінотеатри називалися біоскопами — щось середнє між діафільмом та кінострічкою. За даними архівних документів, уже в 1911 році в Рівному їх було три: електробіоскоп Берндта, біоскоп Бліндера та “Новий Мір”. Зокрема, архівні джерела описують, як у 1912 році під час святкування 100-річчя перемоги Росії у війні з Францією у сінематографі-біоскопі “Новий Мір” демонстрували слайди. У 20-х роках у Рівному налічувалося уже кілька таких закладів. Кінотеатр Берндта, спочатку під назвою “Інтим”, потім - “Ампір”, розташований на тогочасній вулиці 3-го Травня (сучасна Соборна), який за радянських часів став “Партизаном”. Був ще кінотеатр “Ас” (згодом - “Новий світ”) на вулиці Новий Світ, 4 (сучасна Поштова), кіно “Пріма”, військовий кінотеатр у Будинку польського солдата імені Пілсудського (сучасний Будинок офіцерів) у військовому містечку.

Будинок польського содата (будинок офіцерів), де був кінозал для військових

Зазвичай на день відбувалося від одного до трьох кіносеансів. Фільми демонструвалися упродовж трьох-чотирьох днів. Щоправда, найбільш касові — сім-вісім днів. Так, наприклад, “Вогні великого міста” з Чарлі Чапліним у головній ролі рівненський кінотеатр “Ампір” у жовтні 1932 року демонстрував вісім днів. Стільки ж насолоджувалися рівняни й пригодами авантюристки-розвідниці Мата Харі. Тогочасні фільми-катастрофи та фільми жахів, такі як “Останні дні Помпеї”, “Небезпечні вампіри”, тримали рівнян у полоні упродовж семи днів. На місцевих кіноафішах 1928-1932 років можна було зустріти й добре нині знайомі глядачеві назви кінофабрик:”Columbia Pictures”, “ Paramount Films”, “Metro Goldwyn Mayer”, “Fox film”, “FBO pictures”. Були й інші: Варшавські “Музафільм” та “Лехфільм”; Львівська “Уфафільм”; “Standart film” та “Radio pictures” з Лондона; Берлінська “Uta”.

“Кінопопулізм” по-рівненськи

Цікаво, що й у ті часи виникали скандали довкола, так би мовити, “блатних” клієнтів. Міська дума стурбувалася тим, що через велику кількість пільговиків, які відвідують видовища, до яких у ті часи належало й кіно, міська казна недоотримує значні кошти. У 1924 році на одному із засідань міської думи навіть розглядали питання скасування безкоштовного відвідування кінотеатрів. Однак засідателі спромоглися добитися лише обмеження кількості пільговиків.

Руїни театру Зафрана - залишки театру-кінотеатру Зафрана на Червоноармійській (тепер Петлюри), 1949 рік, перед знесенням будівлі

Виявляється і в ті далекі часи так званий популізм, у який так бояться впасти сучасні депутати, був притаманний обранцям. Щоправда, сто років тому скерований він був не так власне на пересічних містян, як на представників влади. Відтак, безкоштовні місця в кінотеатрах відвели для староства, поліції та членам думи (потім магістрату) — по одній ложі та по одному місцю в партері, редакціям газет — по одному місцю, дирекціям кінотеатрів — по одній ложі.

У “Ампіра” з'явився потужний конкурент

У середині 20-х років минулого століття місцевий багатій і власник численної нерухомості у Рівному Лейба Зафран переобладнав під демонстрацію кіно свій театр на вулиці 13-ї Дивізії (нинішня Петлюри), відкритий ще у 1908 році. Знаходився він на місці теперішнього так званого Народного дому. Це була одна з найкрасивіших будівель тогочасного Рівного. Глядацька зала вміщала велику кількість людей. Мала 17 лож, 18 рядів крісел, 2 ряди балконів і 3 ряди галереї.  Там демонстрували найновіші зарубіжні стрічки, які ще ніде в Рівному не показували. Тому кінотеатр Зафрана одразу став поза конкуренцією.

На жаль, будівля потерпіла від бомбардувань під час Другої світової так, що міська влада визнала її такою, що не підлягає відбудові. Щоправда, рівняни дуже хотіли відбудувати приміщення улюбленого кінотеатру. Але після війни комунальники склали аж шість актів, у яких ішлося про те, що “коробка не підлягає відновленню через тріщини  в фундаменті, має відхилення у вертикалі 40 см, і може обвалитися”. Відтак, рішенням виконкому від 28.05.1949 року «О разборке разрушеного здания театра на Красноармейской» (таку назву тоді носила вулиця Петлюри, - прим. авт. ) приміщення було розібрано. Цеглу віддали на ремонт житлового фонду і вулиць. 

З приходом у Рівне “совєтів” у 1939 році кіноткатр Зафрана перетворили на будинок Червоної Армії, відповідно перейменувавши вулицю. Націоналізували й інші кінотеатри, перейменувавши їх, аби викорінити пам'ять про колишніх власників. “Ас” став “Більшовиком”, “Ампір” - “Комінтерном”.

В'їзд на Поштову - на цій вулиці був кінотеатр "Новий Світ", фото 50-х років

Війна та німецька окупація не зашкодили роботі рівненських кінотеатрів. На вулиці Новий Світ з'явився навіть український кінотеатр “Скаля”. Рівненський гебітскомісар затвердив нові ціни на квитки, які для місцевого населення заборонено було змінювати під загрозою покарання. Для німецьких військових передбачалися знижки. 

Пам'яті рівненського піонера кіноіндустрії

"Інтим”, “Ампір”, “Новини” - саме з цих назв розпочав свою історію рівненський кінотеатр “Партизан”, будівлю якого було знесено 8 років тому — у 2007 році. Заможний рівнянин німецького походження Фердинанд Берндт ще у 1912 році орендував землю під будівництво кінотеатру у власника міста князя Станіслава Казимировича Любомирського.

Кінотеатр "Партизан" у кінці 40-х років ХХ століття

Зведений у 1918 році за проектом архітектора Федора Бурого кінотеатр був, як на той час, чи не найсучаснішим. Мав велику залу зі сценою та оркестровою ямою, 476 місць у партері, 6 лож та балкони. Обладнаний був за останнім словом тогочасної техніки: кабінка кіномеханіка була зроблена з вогнетривкого матеріалу, з металевими східцями та шафою для зберігання плівок.

"Партизан", кінець 40-х років, ще немає нового мосту, першотравнева демонстрація

У залі — електрика, два електричних вентилятори та три витяжки, протипожежний гідрант. У приміщенні був водопровід та туалетні кімнати. У підвалі — котел для обігріву будівлі. Відвідувачів обілечували у двох касах. Деякі краєзнавці припускають, що у проектуванні й розписі кінотеатру міг брати участь відомий рівненський художник Георгій Косміаді. У 1919 році місцевою сенсацією був фільм про життя Ісуса Христа, що демонстрували в “Інтимі”.

У 1939 році радянська влада перейменувала кінотеатр на “Комінтерн". А німці під час окупації зробили з нього заклад для німецьких військових "Делі”.   Після звільнення Рівного це був єдиний працюючий рівненський кінотеатр. У вересні 1944 року його перейменували на “Партизан”. Однак тогочасна місцева преса, зокрема комуністичний “Червоний прапор”, одразу ж розкритикувала роботу закладу, зазначаючи про “дуже погані порядки у нашому кіно”. В публікації йшлося про те, що відвідувачів “Партизана” очікують прикрі несподіванки — від тютюнової задухи у фойє до поламаних під час штурму вхідних дверей ребер. Місця в залі, писала газета, займають не відповідно до придбаних квитків, а хто яке захопить. Найслабшим нерідко доводилося дивитися фільм стоячи. Невдовзі “Партизан” закрили на капітальний ремонт. 

Кінотеатр "Партизан" у 50-ті роки ХХ століття

Потому облашатували фойє з буфетом та невеличку естраду. У повоєнні роки там перед кіносеансом грали духовий та естрадний оркестри, виступали міські актори, вокалісти, можна було потанцювати.

Останні роки старійшини серед рівненських кінотеатрів минули безславно, хоча спроби відродити його були. А декотрі рівняни ще й досі сумніваються у тому, що будівля була аварійною і її потрібно було зносити.

"Кіна” не буде

Справжній кінобум Рівне переживало у 70-ті-на початку 80-х років. Тоді у місті було вісім кінотеатрів, у яких бодай на екрані пересічна радянська людина могла заглянути на “ненаше” життя. Ріняни пам'ятають і маленький затишний зал “Малятка”, де вперше рівненські дітлахи познайомилися з героями Діснея. Від кінотеатру імені Шевченка, в приміщенні якого розташовувався “Малятко”, залишилася нині поросла бур'янами пустка в одноіменному парку. Давно припинили своє існування “Юність”, “Космос” (тепер там клуб “Лагуна”), “Аврора”, “Глобус”. Цей останній також має свою непросту історію, що заслуговує на окрему публікацію. Про неї — наступного разу. Тепер у колишньому костелі, а потім “Глобусі” органний зал обласної філармонії.

Кінотеатр імені Шевченка у парку після реконструкції і добудови (перше приміщення було дерев'яним і без капітальних стін), фото 1952-1953 років

За радянських часів кожен кінотеатр мав свій репертуар і свого глядача. Беззаперечним лідером був широкоформатний “Жовтень” (тепер “Україна”). Величезна зала з неозорим екраном, просторе фойє, кафе, сучасна музика перед сеансом, привітний голос диктора, який не просто запрошував до зали, а ще й анонсував фільми та знайомив з новинкам кінопрокату  - усе це створювало комфорт і приваблювало глядача. Та й фільми там демонстрували “касові”. Утім, у рівнян були свої кінопристрасті. У часи, коли на екранах здебільшого оспівували чудову радянську дійсність, а іноземні бойовики щойно розпочинали кіноекспансію СРСР, місцеве жіноцтво оплакувало гіркі долі індійських Зіт і Гіт. На індійське “кіномило” не шкодували ні часу, ні грошей. Нерідко квитки доводилося купувати вистоявши довжелезну чергу за два-три дні до відвідин. Та ще й радіти, якщо потрапиш на непрестижний перший ряд.

Особливою популярністю користувалися фільми із застереженням на афішах:”Діти до 16-ти років не допускаються”. Порівняно з тим, що ми дивимося нині (без усіляких застережень), то були найневинніші стрічки. Однак подивитися кіно “про це” вважалося справою честі і для тих, кому до 16-ти, і кому значно більше.

Сквер Леніна-Сталіна на місці, де нині ЦУМ-екомаркет; у глибині скверу - будівля кінотеатру "Смена", середина 50-х років ХХ століття

Дотепер у Рівному із кінотеатрів вижив тільки колишній “Жовтень” - кінопалац “Україна”. А рівняни здебільшого вдовольняють свої глядацькі забаганки біля екранів телевізорів та комп'ютерів.

Світлана Калько, спеціально для сайту "ВСЕ"

Коментарі

Додати новий коментар

CAPTCHA
Захист від спаму
Фото Капча
Введіть символи з картинки.