Біля Рівненської ОДА топчуться по залишках людських кісток та надмогильних плитах

Знесена бульдозерами піввіку тому рівненська “єврейка” досі нагадує про себе вимитими дощами із землі людськими рештками та втоптаними в землю залишками надгробків. Старовинне кладовище наче кричить про наругу, якої зазнало від нащадків-варварів. 

На поминальну неділю рівняни дружно вирушають на могили своїх близьких і рідних аби віддати шану пам'яті тих, кого вже немає на цій землі. А перед цим обов'язково доводять до ладу місця поховань. За багатовікову історію нашого міста в ньому з’являлося і зникало чимало цвинтарів та кладовищ.

Нині про багато з них навіть не згадують. Але єврейське кладовище, яке розміщувалося на високому пагорбі у колишньому рівненському передмісті, званому “Кавказ”, ще пам'ятає чимало містян. Нині там розміщується ЗОШ №5 та невеликий парк. А нижче — будівля обласної держадміністрації.  

Пагорб трьох кладовищ

У ХІХ-ХХ століттях у передмісті “Кавказ” (частина сучасних вулиць Міцкевича, Князя Володимира, Кавказька, Литовська), де тоді якраз закінчувалося Рівне з північної сторони, жили в основному бідні євреї. Аж до початку 60-х років ХХ століття воно було забудоване маленькими приватними будиночками. “Кавказом” цю місцину назвали за невластиві для нашої місцевості високі пагорби. Тут у 1941-у році під час наступу німців, а в 1944-у під час їх відступу вирили окопи для утримання противника.

Точна дата виникнення єврейського кладовища на “Кавказі” достеменно невідома, але на карті Рівного ХІХ століття у цій місцевості уже позначено православний та єврейський цвинтарі. На високому крейдяному пагорбі розташовувалося Омелянівське православне кладовище, приписано до Свято-Успенської церкви (його ще називали Успенським кладовищем). Вхід на нього був із вулиці Литовської. Огорожею та ровом Омелянівське кладовище відділялося від єврейського, вхід на яке був із вулиці Міцкевича. А ще на тому пагорбі на ділянці, що ближче до вулиці Млинівської (нині Князя Володимира), було поховання померлих від епідемії холери, що косила рівнян на початку ХХ століття. Єврейське кладовище займало територію, де зараз розташована обласна державна адміністрація та школа №5 зі стадіоном.

Ховали там в основному незаможних євреїв. Багатші знаходили вічний спочинок на Грабнику. Ще на початку сімдесятих років з боку вулиці Міцкевича, де колись був вхід на кладовище, стояла стара кована залізна брама, за якою вже нічого не було. Згодом вона кудись тихо щезла.

Кладовище розрівняли бульдозером, а людські рештки вивезли на смітник

Компартійним чиновникам вочевидь стало затісно в будинку колишньої Рівненської гімназії (нинішній краєзнавчий музей). Вони вирішили звести собі комплекс будівель із приміщенням обкому компартії. А в жертву новобудові вирішили принести єврейське кладовище на “Кавказі”.

Відтак, у кінці 50-их - на початку 60-х років ХХ століття від вулиці Міцкевича і до сучасної Князя Володимира почали рити котловани під будівництво просто на єврейських похованнях. Тут же вирішили збудувати міську школу №5 та партархів (нині Державний архів Рівненської області).

Як розповідають старожили міста, будівельники не зважали ані на людські кістки, ані на надгробки. А труни з останками померлих просто скидали на купу, щоб потім вивезти на смітник. На той час чимало родичів померлих ще були живі, й дехто встиг таки перепоховати своїх близьких на інших міських кладовищах. Хоронили навіть групами по 3-5 померлих. Решта  ж могил були перемолоті бульдозерами та зникли під фундаментами новобудов. Подейкують, що декотрі з родичів похованих на єврейському кладовищі платили учням сусідньої школи №15 за те, щоб ті збирали кістки, які вони перепоховували в інших місцях.

Частину колишнього єврейського кладовища, яку залишили незабудованою, розбили на дві ділянки: на одній облаштували парк, на іншій — пасовисько. Однак ще багато років поспіль школярі та дітлахи з навколишніх будинків бавилися у тому парку черепами та іншими людськими рештками. Особливо  багато їх було в районі шкільного стадіону. Серед рівненської шкільної молоді 70-х ходили страхітливі історії про колишнє кладовище. А декотрі несвідомі хлопці-старшокласники навіть приносили людські останки до школи, лякаючи дівчат. Подекуди й донині в рові з боку колишньої Млинівської валяються розбиті надгробки, на яких ще навіть можна прочитати написи.

Залишки надмогильних плит та кістки на території парку тут досі проступають з-під землі, вимиті дощами та снігом — як докір сучасникам за гріх наших попередників. А невеличкий парк, а радше сквер, облюбували п'яниці та різні гультяї, які збираються там групами, лякаючи випадкових перехожих та влаштовуючи гучні посиденьки. Колишнє призначення цієї земельної ділянки збереглося у розмовній мові багатьох рівнян й донині, які називають цей район “єврейкою”.

У Європі, на яку так полюбляють кивати українські чиновники, старовинні цвинтарі та кладовища є одними з найцікавіших туристичних об'єктів і охороняються державою. Наприклад, у Празі жодна екскурсія містом не обходиться без відвідин старого єврейського цвинтаря. У Рівному таким туристичним об'єктом міг би бути старовинний цвинтар Грабник, за яким можна вивчати цілий пласт історії міста. Звісно, довівши територію цвинтаря до ладу, проте...

Нещодавно міський голова Володимир Хомко пообіцяв звернутися до керівництва обласної ради та облдержадміністрації щодо впорядкування території колишнього єврейського кладовища, а також посприяти встановленню  на місці поховань пам'ятного знаку. Чи так станеться, побачимо. А тим часом наруга над залишками могил, які проступають з-під землі, триває.

Світлана Калько, спеціально для сайту "ВСЕ"

Коментарі

Мені довелося бути свідком руйнування єврейського кладовища, оскільки я тоді жив поруч. У той час я мав 5 років, а зараз мені вже сьомий десяток. Надгробні плити згрібали бульдозерами. А при ритті котловану під обком партії (нині - Рівненська ОДА) екскаватором вскривали поховання і зі зруйнованих гробів висипалися людські кістки.
Страшне варварство потребує спокутування. Сьогоднішя влада, яка дистанціюється вді комуністів і заявляє про себе як про цивілізовану, має відреагувати. Зрозуміло, що в цьому випадку просто встановити памятний знак (що було зроблено у 2018 році) не є вирішенням проблеми, яка має моральну природу.

Додати новий коментар

CAPTCHA
Захист від спаму
Фото Капча
Введіть символи з картинки.