Рівненський письменник Макс Кідрук: «Мої родичі в Росії думають, що я вбиваю людей»

Рівненський письменник-мандрівник Максим Кідрук став автором першого в Україні технотрилера та першим зареєстрованим українцем, що відвідав острів Пасхи. Неймовірні історії подорожей у екзотичні країни стають сюжетами захопливих книг, які одразу набувають популярності як в Україні, так і за її межами. Макс Кідрук із властивим йому авантюризмом шукає пригоди у різних куточках планети. Про балотування у нардепи, відносини із родичами у Росії, Єврореволюцію та нову книгу письменник розповів журналісту сайту «ВСЕ».

 

У квітні 2011 року Макс вирушив до Нової Зеландії в рамках акції «На Зеландію!», організованою разом із Сергієм Притулою. Її метою було нестандартно передати «привіт» новозеландцям, відплативши тим самим за безсоромний конкурс «Win a Ukrainian Wife». Письменник власноруч розклеїв 200 плакатів із зображенням дівчини з «Femen», яка в одній руці тримала серп, а в іншій – чоловічі статеві органи.

Чим закінчилась пригода у Новій Зеландії? Як відреагували на жорстокі плакати місцеві мешканці?

- Був певний резонанс, але так як пройшов певний період часу і ті новозеландці, які не знали про конкурс не розуміли до чого це. Певною мірою ми свого досягли. І їх регулюючий орган заткнув рот радіостанції і я вважаю, що це було основне досягнення поїздки. Притула також хотів поїхати разом зі мною, але в нього були інші проекти. Насправді мені було дуже важко самотужки за ніч розклеїти 200 плакатів. Це з біса нереально: клеїти плакати, знімати на камеру та ще й спостерігати чи немає поліції поблизу. Вдвох було б це зробити набагато легше і ми б наробили більше галасу. Нова Зеландія класна країна, а в мене було мало часу, щоб помандрувати.

Ангола 2011

- Куди була найперша твоя мандрівка за кордон та скільки країн ти відвідав?

- На сьогодні я відвідав 31 країну, якщо врахувати Ватикан, то 32. Найпершою країною, яку я відвідав була Литва, я їздив туди у складі танцювального ансамблю «Полісяночка». Першою по-справжньому великою мандрівкою за океан була подорож до Мексики у 2008 році. Вона лягла в основу книги «Мексиканські хроніки: історія однієї мрії». До того були подорожі, які будь-хто може повторити.

- Не страшно було їхати вперше за океан?

- Складно було наважитись на поїздку. Мій друг-білорус який мав їхати зі мною в останній момент відмовився. І тоді стало стрьомно їхати, здавалося, що це дуже далеко. Мексика здавалась дуже дикою країною, наповненою дикими мексиканцями. Іспанською я знав лише два слова «por favor», що означає «будь ласка», і «cabron», що означає «козел». Я розумів, що опинюсь на іншому континенті абсолютно сам, в мене є квиток назад, але немає достатньо грошей, щоб полетіти назад, якщо раптом станеться щось екстрене. Але як тільки я приїхав у Мексику, всі проблеми почали вирішуватись самі собою і всі ті страхи, які я відчував до поїздки були ефемерні. У нас є стереотип, що у країнах Латинської Америки, на кшталт Бразилії, Мексики, Чилі, постійно революції. Але коли ти приїжджаєш у Мехіко, ти розумієш, що це ми дикуни. Мексика – це не соціально рівна країна, але там є великі можливості заробити гроші, там є шикарні будинки, величезні хмарочоси і хороші дороги. Це країна, яка за зовнішньою картинкою тяжіє до США. Те ж саме можна сказати і про Чилі.

Перу, 2009

- Кого із сучасних письменників ти читаєш?

- Я читаю все. Письменник повинен читати. Письменник, який не читає - те ж саме, що кухар, який не куштує страви. Тому я читаю все, що виходить у моєму жанрі, або близькому до нього: трилери, технотрилери, психотрилери, містику та драми. Мені важко виділити авторів. З основних  - це Стівен Кінг, Майкл Крайтон, Ден Браун та ще дуже багато авторів, які надзвичайно популярні в світі, але в Україні їх не знають. Йдеться про Стіва Беррі, Скотта Сіглера. Таким чином я в курсі того, про що пишуть і що читають в світі. Щодо української літератури я також читаю все, включно з жіночими романами, щоб бути в тренді. Дуже важливо для письменника бачити, що ти не повторюєш когось іншого. Люблю читати Любка Дереша, певні книги Сергія Жадана, хоча не зовсім поділяю його захоплення постмодернізмом, інколи він перегинає палку тяжінням до абстрактних безсюжетних конструкцій. Ще - Андрій Котюха та Олексій Волков, Василь Шкляр.

- Що ти рекомендуєш читати сучасній молоді?

- Намагаюсь писати книги, які в першу чергу подобалися б мені. Тобто книги, які взявши в руки я сам захотів прочитати. Рекомендую читати жанрові книги, у яких є сюжет, не якісь там роздуми, а сюжет. Чому я пишу технотрилер? Наприклад, з мого «Бота» читач дізнається про особливості будови людського мозку, програмування, нанотехнології, про підсвідоме, несвідоме та зародження свідомості у маленьких діток і все це буде гармонійно вплетене в сюжет. Таким чином ти не просто читаєш якусь історію, яка тебе розважає, а й дізнаєшся дуже багато фактів про реальний світ. А у «Твердині» читач може дізнатись про древні цивілізації. Рекомендую такого типу літературу, тому що вона не нудна і затягує читача. Іноді буває, що людина бере в руки книгу і каже: «я не буду її читати, вона дуже складна, мабуть я тупий»… Письменник пише для людей, тому якщо книга важка для сприйняття – то це поганий письменник. Тому я рекомендую книги, які розширюють кругозір.

Намібія 2012

- Про що буде твоя наступна книга?

- Мій новий роман має назву «Жорстоке небо». Це буде перший український роман про українську авіацію. Читач дізнається дуже багато конструктивних особливостей сучасної авіації: починаючи з того чому літак летить і не махає крилами і закінчуючи тим, чому відбуваються катастрофи. До цієї книги вже зняли перший тизер, також знімаємо буктрейлер.

- Тебе можна назвати авантюристом у пошуках пригод, і дуже часто ти їх знаходиш. Як тобі вдається боротись зі страхом?

- Ти повинна сама полізти в якусь небезпеку. Якщо ти зробиш щось навіжене, від чого аж метелики «порозквітають» і тобі це сподобається, тільки тоді ти мене зрозумієш. Якщо тобі не сподобається, то щоб я зараз не розказував, і як би я не махав руками - ти ніколи мене не зрозумієш.

Намібія 2011

- Нещодавно ти відмовився стати ведучим телепередачі «Орел или решка» тому що потрібно було її вести російською мовою. Це бойкот всьому російському?

- Більшість книг, які я читаю - російськомовні. Бо читаю значно більше, ніж перекладають українською. Ні, я не бойкотую все російське, але сьогодні такий стан справ, що я не уявляю себе ведучим російськомовної передачі. Вони почали з нами війну і окупували частину території, вони вбивають наших вояків, брешуть нашим родичам в Росії та на сході України. Розумію, що це був би непоганий шанс для нових знайомств. Але я вже маю певне коло читачів і вони б однозначно не зрозуміли такого мого кроку. Ми повинні сприймати їх як окупантів. Я чудово розумію «Інтер», адже цю телепередачу купує Росія і російськомовні канали Ізраїлю, і це реальні гроші, які приходять в Україну. Люди роблять свою роботу, але я не бачу себе в цьому проекті.

- Макс, розкажи про свій досвід балотування у народні депутати. У 2012 році ти йшов на вибори від парті «УДАР» по 99 округу (м. Кіровоград)

- Хорошого дуже мало. Я програв Андрію Табалову від об’єднаної опозиції в Кіровоградській області, який потім став першою тушкою у парламенті цього скликання. Спочатку мене намагались усунути та купити за мішок грошей. Я знав, що Табалови – це люди з дуже низькими моральними якостями. Вони розпускали чутки про те, що я продався «регіоналам». Я і 11, 5 тисяч виборців, які проголосували за мене знали, що Табалов буде тушкою. Перед виборами мені було дуже важко психологічно, бо багато людей від мене відвернулись.

Мене поставили у безвихідну ситуацію: якщо я зніму свою кандидатуру, то не зможу дивитись в очі своїм виборцям, а якщо ні – то мене заклюють, ніби я продався «регіоналам». Але Андрій Табалов зі своїм батьком зробили мені величезний подарунок: вони не увійшли у фракцію об’єднаної «Батьківщини», а на першому ж засіданні Верховної Ради стали першими тушками. Напевне, я був єдиним опозиційно налаштованим українцем, хто радів цьому. Після цього всі ті, хто мене поливав лайном миттєво змінили свою думку. В грудні на презентації книги у Кіровограді приходили люди, які не брали автографів і не купували книги, а просто тиснули мені руку і казали: «Вибачте, що ми голосували за Табалова» і йшли. Під час виборів відчувався тиск. За мною стежили. Як зараз пам’ятаю зелений «Фольксваген» постійно приїжджав на місце, де я виступав і люди спостерігали за мною. Це було так відкрито і нахабно... Також платили від 100 до 400 гривень в день двірникам,  щоб вони зривали оголошення про мої зустрічі з виборцями. Дуже багато було лайна, пресингу і гнилих людей. Але загалом це був хороший досвід для мене і я радий, що це закінчилось саме так.

- А чому тоді вирішив йти у народні депутати?

- Це дуже довга історія. Я не рвусь до політики. Усвідомлюю, що в українському суспільстві амплуа політика має відверто негативний відтінок. Щойно я оголосив публічно про своє балотування до Верховної Ради – люди, яких я вважав друзями миттєво відвернулись від мене. Це було дивно. Адже ще вчора я був хорошим хлопцем, письменником, а сьогодні всі плюють в бік, ніби я став продажним курвалем. Але хтось мусить це робити. Коли рух ЧЕСНО виділив 9 кандидатів-мажоритарників, яким можна довіряти - я опинився серед них. Але до чого я веду? Легше всього сказати, що там все продажне. Це дуже просто.  Дуже важко почати щось робити. Я з тих людей, що на виклики відповідають «Так», тому погодився. Не знаю що буде далі, але якщо мені запропонують… Вважаю, що знаю достатньо, щоб не змінитись, а змінити бодай щось.

- Якою була твоя участь в українській революції Гідності?

- Тоді якраз закінчився тур із «Твердинею» і я їздив по кількох Майданах. Я був у Києві, але я не стояв на Майдані. Все, що від мене залежало - робив. Як письменник я маю чітку громадянську позицію і завжди заявляю про неї на сторінках своїх книжок та у блогах. Я не ліз на барикади, але своїми виступами і матеріальною допомогою підтримував.

Єгипет 2011

- Знаю, що у тебе є родичі в Криму. Як змінилось твоє спілкування з ними?

- Це питання в «десятку». По маминій лінії в мене всі родичі росіяни. Одна моя тітка живе у Феодосії, інша - у Мурманську, а мамин брат - у Липецькій області. Тобто всі мої родичі по ту сторону фронту. Безперечно спілкування змінилось. Мама ще якось намагається підтримувати зв'язок, а я спілкування повністю припинив. Я не сварився і не намагався нічого доводити, але мене в обличчя називають нацистом. Це люди, які були на Рівненщині, приїжджали до нас в гості і знають дуже багатьох тут. Ми сиділи разом і пили горілку. А зараз вони переконані, що я вбиваю людей і відрізаю їм голови. Це ніби звучить смішно. Але це, бляха, не жарт! Родичі в Криму кажуть: «Ми молимось на Путіна, він нас врятував».

Франція 2008

Ніхто не бачив бандерівця, але вони впевнені, що якби не Путін - бандерівці прийшли б їх вбивати. Коли йде потік цього лайна, ти не можеш нічого відповісти, бо це повна херня. Коли тобі говорять, що зупинили поїзд під Тернополем і зайшли чуваки у формі УПА і почали вбивати всіх, хто говорив російською… Що таке форма УПА? Нащо людям у 21 столітті ходити у формі УПА? По-друге, якби розстріляли людей - мережі було б багато інформації. Я готовий логічними методами вести суперечку, але це нереально. Зараз вони кажуть, що в них все класно: пляжі забиті туристами, підвищили пенсію в два рази, ціни залишились тими ж самими, немає бюрократії і хабарництва, відкривають нові ВУЗи, і вони щасливі. Не знаю чому вірити. Це дуже болюча тема. Зі своїми родичами не спілкуюсь взагалі і по ту сторону кордону в мене тепер немає родичів. Моїй мамі дуже сумно. Кажу їй: «Як важко нам не було б зараз із цією війною, але важливо те, що ми по правильну сторону кордону і не молимось на тирана. Ми розуміємо, де чорне а де біле».

- Про позитивні і веселі моменти своїх мандрів ти пишеш у книгах. А яка подорож була найгіршою?

- Дуже поганих подорожей не було. Але важко було у арабському світі. Араби – ниций народ, тому там було морально важко. Я вчився у Європі і дуже толерантно ставлюсь до людей. Я - космополіт. У туристичних місцях ставлення арабів дуже хороше, тому що ти приносиш їм гроші. Але варто відійти на 30 кілометрів від тих місць, і ти розумієш що таке справжній арабський «welcome» і справжнє ставлення арабів до білих. Тому що ти вже не є джерелом прибутку. Араби намагаються тебе розвести і не вважають тебе за людину, якщо вони знають, що ти у безвиході…. Я був у нерозкручених для туристів єгипетських храмах, які просто неймовірні і там немає багато людей. Повертатись довелось пізно ввечері і таксисти-курви знали, що жодним іншим чином я не зможу доїхати до міста. Вони поставили ціну в 5-10 разів дорожчу, сміючись мені в обличчя. Тоді я вирішив йти 5 кілометрів до залізничної колії і потягом доїхав безкоштовно до міста. В нетуристичних місцях проявляється скотське ставлення арабів до білих та до християн.

- А щодо зміни кліматичних умов? Де було фізично важко?

- Анди в Перу - на висоті 4 тисячі метрів було важко. В Бразилії, у Пантаналі було найважче, адже це найбільш дика місцевість світу і найбільша концентрація диких тварин на квадратний кілометр. Ще там було надзвичайно гаряче, 100% вологість і тонни комарів. Але я знаю, що дуже хочу це побачити і тому повинен чимось пожертвувати. Про цю мандрівку також, до речі, є ціла книга «Любов і піраньї».

Бразилія 2009

- Не секрет, що подорожі – це недешеве задоволення, звідки у письменника такі гроші?

- Хто сказав, що подорож - недешеве задоволення? Це стереотип з яким я борюсь. Є лоукост авіалінії, хостели, автостоп і дуже багато можливостей зекономити гроші. Для цього мандрівник повинен вільно володіти англійською мовою і мати певний досвід у подорожах. Основна маса грошей йде на переліт, а все решту можна оптимізувати. Наприклад, я об’їхав Перу з півночі на південь за п’ять тижнів. За цей час витратив 500 баксів. Це невеликі гроші. І це при тому, що я мало в чому собі відмовляв. Поїздка була гарно спланована.

- Молодим письменникам важко друкуватись в Україні. Книговидавництво у нас вже давно переживає скрутні часи…

- Якщо твір цікавий і сучасний, то його обов’язково видадуть. Все що я можу сказати тим письменникам, які скаржаться на видавців – пишіть краще, цікавіше і книгу видадуть. Мені присилають свої книги початківці, молоді автори і 90% з них не вміють писати. Люди хочуть писати, але не можуть.

- Чи не плануєш здійснити подорож у далекі села Росії та написати книгу?

- Це непогана ідея. Зараз це дуже актуально. Ти вдруге сказала цю ідею, тому як тільки завершу свої справи, можливо, поїду в таку подорож російськими глибинками. Це було б мені цікаво і трешево.

 

Фото із соціальної мережі "Вконтакте"

Коментарі

Звідки гроші? Він економить. Ет, ви, може, нічого й не зрозумієте. Краще "Подорож на Пуп Землі" прочитайте. Заодно дізнаєтесь, як він економив.
Щодо політики, він уже нікуди не лізе.

Краще б,в рідному селі Кідри,огірки з родичами вирощував,як всі тутешні:))більше б, користі було:))))))))))))))))))))))

нормальні,як і у його колеги,такого ж пісятєля путєшествєніка:)))))))))http://www.depo.ua/rus/life/psiholog-o-girkine-zhestokiy-chelovek-s-nakl... на тому ж рівні,і майже в одному жанрі:))))))))))))))))))розвелось піся_тєлей же:))))))))))

Та не заздріть так. Нормальні у Макса твори. Цікаві. А ви, милі мої бото-тролі, й того не вмієте.
Кідрук, тримайся і не здавайся!

та тому,що цей широко відомий в вузьких колах пісятєль-володимерецький палєстінец..а,вони-такі:))))

Очень интересно, а откуда у писателя-путешественника деньги на все его экзотические путешествия? И почему такой любитель приключений не оставляет попыток пролезть в политику, там больше гонорары?

Виправте назву: "Про цю мандрівку також, до речі, є ціла книга «Любов до піранії»."
Насправді книга називається "Любов і піраньї".

Дрочи на свої висєри, бо на більше ти не здатен, неандерталець.

Дякую за цікаве інтерв'ю.
Слідкую за Вашою творчістю.
Можливо, Максе, прочитаєте цей коментар, запрошую на осінніх виборах знову до Кіровограда.
У 2012 році голосував за Вас.)))

Сторінки

Додати новий коментар

CAPTCHA
Захист від спаму
Фото Капча
Введіть символи з картинки.