Росіянин через Фейсбук шукає брата загубленого на Рівненщині 65 років тому

Віктор Чинчик

84-річний мешканець Ярославської області через соцмережі шукає молодшого брата, з яким востаннє бачився у 40-х роках в м. Здолбунів на Рівненщині. Кажуть, що старшим людям слово «інтернет» невідоме. А тим паче таке явище, як соціальні мережі. Проте, коли у похилому віці будь-що хочеться розшукати членів сім’ї, загублених більш як півстоліття тому, всі ці межі та умовності стираються. 

Із проханням допомогти до нашої редакції через соціальну мережу «Фейсбук» звернувся 84-річний мешканець міста Тутаев Ярославської області (Росія) Віктор ЧинчикНе встигли ми подивуватися тому факту, що чоловік 1929 року народження активно юзає соцмережі, як почули від нього куди більш дивовижну історію. Аби якомога докладніше передати її зміст, подаємо розповідь пана Віктора нижче:

«У середині лютого 1947 року моя матір з чотирма дітьми опинилася на залізничній станції «Здолбунів». Мама тоді була при смерті від голоду. Саме тому нас – трьох дітей відправили по різних дитячих будинках, а наймолодшого всиновив невідомий мені працівник із місцевого залізничного вокзалу. 

Того дня моя 12-річна сестра Чинчик Катерина Олександрівна стояла із молодшим братом на руках на вокзалі. До неї підійшов чоловік у формі залізничника і попросив, щоб вона віддала йому Колю – так звали тоді нашого брата. Сестричка не погодилася, оскільки мама наказала нам не розлучатися за будь-яких умов. Але її, звичайно, ніхто не послухав і цей чоловік забрав дитину, сказавши, що хоче її усиновити.

Сестер порозкидали по різних притулках - Катю відправили в один дитбудинок, молодшу 6-річну сестру Галю - в інший… А Колю, як виявилося, віддали у дитсадок, де виховувалися діти робітників і службовців залізничної станції. А я більше року батрачив по різних господарствах в Клеванському районі, намагаючись вижити. Починаючи з квітня і до кінця 1947 року працював у такого собі Григорія Денисюка в селі Мочулки, а із зими до літа 1948-го трудився у тому ж селі у його сестри Антоніни.

Віктор Чинчик. Фото із соцмережі Фейсбук

Моя мама, Чинчик Олена Олексіївна 1904 народження все-таки одужала. І  влітку 1948 року приїхала в Здолбунів й знайшла сестричок. Тоді Катя розповіла мамі, як забрали Колю. Мама відшукала завідуючу дитсадком, але та категорично відмовилася допомогти в пошуках нашого молодшенького. 
Влітку 1949 року мама знову приїхала в Здолбунів для пошуків сина.

Вона зверталася за допомогою до міліції, знову зустрічалася із завідуючою, але всі чомусь відмовлялися їй допомогти. Та одна жінка все ж сказала, що Коля живий, у нього все гаразд і що усиновителі змінили адресу проживання. Мама неодноразово заявляла, що вона, та й ми усі, не маємо ніяких претензій до усиновителів, що ми згодні, аби все залишилося, як є, та це не допомогло – де Коля так і не дізналися. Але ми завжди пам'ятали про те, що у нас ще є брат. П’ять років тому я навіть вирішив написати в телепередачу «Жди меня». А торік у квітні нарешті потрапив на зйомки програми в Москві, де повідав цю історію (дивитися запис програми). Але поки-що безрезультатно.

Трішки розповім про себе. Народився я в Кременчузі, але до 1950 року жив в Клеванському районі на Рівненщині. Звідти мене призвали в Радянську армію. Після служби проживав в Баку і служив на судах ККФ (Краснознамённая Каспийская флотилия ВМФ СССР, - ред.).А з вересня 1995-го проживаю в Росії в місті Тутаев Ярославської області. 

Мені важко передати всю глибину моєї надії на те, аби все ж відшукати молодшого брата, якому зараз мало би бути 68 років. Тому хочу поцікавитися у старших мешканців Здолбунівщини, чи не чули вони часом про такий випадок усиновлення. Адже появу маленької дитини, хоч це було давно, але навряд чи можна було б тоді приховати від сусідів та інших людей. 

Хтось, читаючи ці рядки, можливо згадає та допоможе мені відшукати рідню. Моїх батьків вже давно немає та й сестер також. Можливо залишився ще один загублений брат, і мені на старості літ так хочеться дізнатися про його долю!».

Зважаючи на те, що далеко не всі літні люди Здолбунівського району користуються інтернетом, після публікації цієї історії на порталі «ВСЕ», ми передали її і для місцевої газети «Здолбунів Сіті». І, можливо нашими спільними зусиллями Віктор Чинник все ж зможе відшукати свого брата.

Коментарі

Є продовження цієї історії? Він його найшов, чи ні?
Ще би трошки, і пішла сльоза..

Додати новий коментар

CAPTCHA
Захист від спаму
Фото Капча
Введіть символи з картинки.