Рівнянка віддала 200 літрів життя

На долю 78-річної Ніни Волос випало чимало випробувань. А вона не тільки з добротою та оптимізмом крокує життям, а й з дитинства допомагає та рятує життя іншим. Партизанам, солдатам, хворим, ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Заслужений донор України здала майже 200 літрів крові. А геройські вчинки — по-справжньому заслуговують найвищих відзнак.

Хороших людей випробування лише загартовують. Хто пережив чимало бід — найперше розуміє, наскільки потрібна допомога іншим. І без вагань готовий надавати допомогу будь-коли і будь-де. На долю Ніни Волос випробувань випало чимало — ця жінка за першим покликом готова допомогти всім. Навіть у 78 років. А її невичерпна енергія, життєдайна сила та доброта врятувала не одне життя. І тим добрим справам навряд чи хто добере ліку. 

Життя гартувало Ніну Волос з першого подиху. У далекому голодному 1934 році вона народилась у Черкасах.

— Тоді про малих дітей говорили — це маленькі дорослі. Адже голод та злидні змусили змалечку бути жвавими, дужими, розумними та метикуватими, — зізналась пані Ніна. — Щоб вижити, трьом дітям довелося крутися змалечку. 



Юна партизанка



Ніні Волос ще не було й десяти років, як Україною прокотилось лихо Великої Вітчизняної війни. Батько загинув на фронті, маму важко поранили німці. А самій дівчинці довелося брати активну участь у партизанському русі. 

— Допомагала нашим військам, як могла. Роздавала антифашистські листівки, передавала партизанами інформацію про ворога, перев’язувала поранених на полі бою, хоронила загиблих солдатів. А ще носила партизанам їжу. Мала була, багато нести не могла, хіба пару фляг та вузлик з продуктами. Але все одно допомога, — ділиться жінка. 

За порадою партизанів Миколи Негоди та Миколи Фіалковського вона старанно приховувала свою партизанську діяльність. Втім, уникнути тиску з боку фашистів та поліцаїв не змогла. Один з фашистських “прихвоснів” намагався вивідати інформацію про партизан та жорстоко катував дитину. Як наслідок, — два перебиті прикладом пальці. Залишила війна на тілі Ніни Волос інші відмітки. Під час бомбардувань на полі бою юна партизанка дістала важке поранення ніг осколками. Деякі з них глибоко засіли в тілі на все життя. А ще було важке порання легені та голови, чотири ребра, зламаних гусеницями танка. Тоді ще юній партизанці випало ушкоджень не менш, ніж фронтовику-передовику. А та наперекір усьому виживала та боролась далі.

 

 

Кохання, випробуване Північчю



Нелегким виявилось і післявоєнне лихоліття. Ніна Волос разом з матір’ю в 1951 році переїхала у Хабаровський край. Щоб заробити на шматок хліба, дівчина працювала на цегляному заводі. 

Сім’я жила у гуртожитку, а недалеко були табори з в’язнями, у тому числі з репресованими українцями. Попри важкі умови, ніхто з земляків не ворогував з приїжджими, навіть більше — допомагали вижити у складних умовах. 

— Пам’ятаю, як на роботі мені вперше видали 11 карбованців премії. На них купила нову сукню та модні на той час туфлі. Так обновкам я, мабуть, ще не раділа ніколи, — посміхається жінка. — Тож пішли разом з подружками гуляти пероном станції В’яземськ. Йдемо, а назустріч — солдати. Високі, статні, чепурні, а серед них найкращий підходить до мене знайомитись. Я аж розгубилась. Куди мені зі скуйовдженим злиднями волоссям та шрамами до такого красеня! Він питає: "Підеш за мене заміж?" А я йому схвильовано: "А ти мене візьмеш?" Отак я й переїхала за ним на Камчатку, а у 1956 — одружились. 

Тоді пані Ніна навіть здобула фах військової медсестри та служила в армії. Разом з чоловіком переїхала в Україну. Багато років прожили у м.Дубно, де жінка працювала на маслозаводі, згодом на сиркомбінаті. 

Потім переїхали до Рівного. Подружжя щасливо прожило разом майже півстоліття. Після смерті чоловіка Ніна Василівна мало не втратила зір, довго лікувалась. Та зараз навіть у свої 78 років залишається активною, чепурною, життєрадісною та турботливою жінкою. Адже є заради кого жити. Виховала трьох дітей, шістьох онуків, навіть правнука діждала. 





Врятовані життя



Ніна Волос — одна з найдосвідченіших рівненських заслужених донорів. Таких у всьому краї лише восьмеро. Пані Ніна серед них — безумовний фаворит. Адже вона здавала кров упродовж десятиліть — 497 кровоздач у підсумку. А це 199 літрів крові. 

— У 1943 році німці вперше взяли в мене кров для своїх поранених. Операцію проводили прямо в сусідній хаті. Пам’ятаю лише, що німецький лікар не взяв з мене повну норму, максимум грам сто. Мабуть, пожалів 10-річну дитину, — розповіла Ніна Волос. 

Жінка здавала кров з 1945 по 1995 роки. Пані Ніна зізнається: іноді навіть обманювала лікарів та здавала кров частіше, ніж дозволено. Таким чином не тільки допомагала людям, а й отримувала додатковий вихідний для роботи по господарству. 

А ще постійно залучала нових донорів. 

— Коли дізналась про трагедію на Чорнобильській АЕС — зрозуміла, що ліквідаторам потрібна моя допомога, — емоційно розповідає Ніна Василівна. — Уже наступного дня привела на станцію переливання крові півсотні людей, які поділились кров’ю з ліквідаторами аварії. А я за три роки сама пожертвувала на порятунок постраждалих від аварії вісім літрів крові. 

Жінку люблять і поважають лікарі та сотні врятованих людей. І зараз вона продовжує залучати до благодійної справи нових донорів. 





Єдина мрія 



Нагороди та відзнаки у Ніни Волос займають мало не половину домашньої кімнати. А на піджаку важко знайти місце, вільне від почесних знаків та медалей. Вона — заслужений донор України, ветеран Великої Вітчизняної війни, ветеран праці, кавалер ордена "За мужність" ІІІ ступеня. Усі її заслуги можна перераховувати дуже довго. Не вистачає тут лише однієї найголовнішої і давно заслуженої — "Героя України". Підтвердження високого звання — сотні врятованих життів та кожен героїчний рік життя жінки. Адже так прожити життя можуть лише обрані.

Коментарі

Героїчна жінка, приклад вартий наслідування!

Додати новий коментар

CAPTCHA
Захист від спаму
Фото Капча
Введіть символи з картинки.